Ольга Косенко музейний працівник, фрілансер

Блогер vs Шевченко, або чому аналіз шевченкових творів – не тема для блогу

03 березня 2017, 11:32

Блог – це абсолютно суб’єктивна штука, такий собі майданчик для авторських думок, фактично – той самий Фейсбук, тіки з більшим доступом аудиторії. Адекватний блогер не чекає, що з його суб’єктивними думками будуть всі погоджуватися чи захоплюватися ними -  він готовий до критики. А ще такий блогер знає, що є теми більш підходящі для наукових статей, а не для блогів. І одна з таких тем, як на мене, – дослідження віршів не на рівні «подобається – не подобається», а рівні компаративного аналізу.

Я не знаю, хто такий Юрій Гарматний (Фейсбук пише, що наче вчитель) і навіть не знаю, чи це справжнє його ім’я, але, видно, що він явно не шевченкознавець і його «Одіссея Т.Г.Шевченко» це доводить. Я не кажу, що тільки шевченкознавці мають право говорити про шевченкову поезію, але, якщо ти вже берешся шукати в конкретних творах Т.Г. Шевченка античні мотиви, то може хоч ці твори перечитай, як трохи підзабув тексти?

От геть мене цей блог збив з пантелику. Якось ніяк я не могла знайти зв’язок між історією Пенелопи і української покритки. Не знаю, чи то фантазії замало, чи то якусь не ту «Одіссею» читала. Та й названі твори Шевченка з «Одіссеєю», по-моєму, мають так багато спільного, як коло і квадрат – ніби і одне, і друге – геометрична фігура, але схожість у них знайти важкувато.

Ну, це не страшно – я зв’язку не побачила, Юрій Гарматний - побачив і навіть висловив свої аргументи – тут і література, і історія, і політика, і містика, і все докупи. Знервірувало мене геть інше.

Візьмемо перші два абзаци блогу:

У першому абзаці описано частий сюжет у шевченкових творах, у другому – ці самі твори названо: «Причинна» (воно таки краще писати це слово з двома літерами «н», та й чоловічі прізвища на –ко в українській мові відмінюються – це до назви матеріалу), «Гайдамаки», «Катерина», «Варнак», «Марія».

Я спеціально пішла поперечитувала названі твори Шевченка, бо аж злякалася: коли людина так переконливо переказує їх зміст і складає їх в одну корзинку зі стікером «За мотивами «Одіссеї»», а ти їх пам’ятаєш геть по-іншому, то мимоволі починаєш думати: «В кого з нас не їдуть лижі?».

ПРИЧИННА. З цього твору починається «Кобзар». Головна героїня – наче ж не покритка і лихого пана, який би її занапастив, Шевченко в текст не ввів чогось. Ну, забув, мабуть, всяке буває. Дитини, яку б могла ця жінка покинути, теж нема взагалі, як і пана (а Шевченко ж іще був геть молодий, як «Причинну» писав, і як він ото міг забути про такі важливі для майбутніх дослідників деталі). Дівчину залоскотали русалки, тому вона й померла. Козак, повернувшись з походу, знайшов її під дубом і, не витримавши такого нещастя, розбив об нього голову. Вдала помста деревині, правда ж?

ГАЙДАМАКИ. Оксану справді вкрав злий пан-конфедерат, але чогось Шевченко не став робити її покриткою, яка покинула дитину. Ярема її наче успішно врятував і взяв за дружину. Та й узагалі ця любовна історія в «Гайдамаках» – побічна, тут трагедій і без покриток вистача.

КАТЕРИНА. Тут чогось Шевченко забув прописати жениха-месника. Та й Катерина – жертва умовна, бо занапастилася вона москалем з власної волі. Той, звичайно, гад ще той, бо обіцяв женитися, а як взнав, що догулялися, то зразу «я – не я, мені взагалі в похід вже пора». Обманщик, звичайно, але ж ніякого тобі насильства, все по любові і згоді.

МАРІЯ. Тут ситуація найгрусніша. По-перше, це не ранній, а пізній твір Шевченка (створений наприкінці 1859 року). По-друге, він писаний за біблійними, а не античними мотивами. Ну, нехай Марія – таки покритка, хоч і не в класичному значенні цього слова. А пан, який її занапастив, то хто? Бог? Подорожній, що спинився в них з Йосифом ночувати? Так знову ж таки все – з власної волі і за Божим промислом. А месник хто? Старенький Йосиф? Так він наче нікому й мститися не хотів, навпаки, зрадів, що таки зумів одружитися з молодою Марією. Дитя Марія теж не кидала, а, виростивши його, подарувала світові Месію. Ну, хоч як не крути текст «Марії», не пхається він в опис сюжету з першого абзацу блогу.

ВАРНАК. Це єдиний твір із названих, де є і покритка, і лихий пан, і жених-месник, і страшна помста за кривду. Але що спільного у «Варнака» з «Одіссеєю» крім вбивства – неясно. Тоді будь-який ужастік чи трилер – близький родич творів і Гомера, і Шевченка.

От мені Шевченка аж трохи шкода. Його, бідного, як почали аналізувати ще за життя всі кому не лінь, так ніяк і не спиняться. Одна справа – серйозні наукові аналізи, що стають кістяком шевченкознавства, чи легкі матеріальчики, основна мета яких – популяризаторство імені. Але коли висуваєш мало не наукову гіпотезу, але перед цим полінувався твори того, кого аналізуєш, прочитати, то це вже геть печально.

Тут навіть бузина виграв у Юрія Гарматного, бо, перш ніж писати свій паскудний пасквіль, «Журнал» (Щоденник) Т.Г. Шевченка та його листи прочитав, і шматків потрібних звідти собі насмикав.

Але з бузиною все ясно: це враг, причому – враг, який вже ніякої гиготи не напише. А куди от таких «корисних» патріотів-шевченкознавців записувать?

Всі тексти автора
Вгору